3540
Аня: Мені 18 років, навчаюся на IV курсі коледжу. Але останнім часом набридло все, і не можу себе примусити вчитися…
Психолог: Проблема організації життя, а точніше, організованості поведінки дуже важлива для людини. Хаотичне, безладне життя призводить до поганих наслідків як для тих, хто вас оточує, так і для вас самих. Якщо людина з дитинства була організованою, але інколи відходила від своїх правил на певний час, усе можна виправити. Треба тільки на цей час стати до себе жорсткішою, відкинути різні виправдання своїх слабкостей. Воля, вольовий характер — це ознака того, що наміченої мети буде досягнуто. У твоєму випадку я б порадила відвідати лікаря. Апатія у твоїй поведінці може бути викликана початком якогось захворювання, яке розслаблює тебе.
А може, ти закохалася? У тому чи іншому разі тобі треба проявити себе самостійною і подолати почуття байдужості. Причому негайно!
Катя: Мені 14 років, і в мене проблема: я товста, а мене бабуся змушує їсти картоплю…
Психолог: Проблема не в тому, що ти товста. Проблема в тому, що ти не вмієш і не прагнеш висловити свої бажання, свої погляди рідним тобі людям. Твоя бабуся дбає про тебе. Звісно, вона хоче, щоб ти завжди була нагодована. Треба поважати свою бабусю і її турботу, не ображати її криками та сльозами. Спробуй разом з нею виробити меню на день, на тиждень, в якому їжа повинна бути збалансованою. Усього потроху, не забувай, що тобі тільки 14 років і твій організм іще формується й росте. Ти повинна допомогти йому. Якщо в складанні меню братиме участь і твоя бабуся, я гадаю, ви спокійно домовитеся, чого і скільки ти їстимеш. І ще: треба не зменшувати вживання їжі, а посилити активність життя — спорт, аеробіка, ковзани, біг тощо.
Катя: Хлопці з нашого класу обзивають мене. Чому вони так ставляться до мене, я що, не така, як усі?..
Психолог: А ти ніколи не замислювалася над тим, що бути такою, як усі, нецікаво? Серійне, однакове, нерізноманітне ніколи не робило людей індивідуальними.
Я гадаю, тобі слід замислитися й над тим, які у тебе в житті цінності, які орієнтири, як узагалі ти спілкуєшся з однокласниками. Може, в цьому й криється причина несприйняття ними тебе? Спробуй у спілкуванні зрозуміти їхні інтереси, бажання. А якщо вони тобі не до вподоби, залишайся такою, як ти є. Пригадай казку Андерсена “Гидке каченя”. Я певна, що на тебе неодмінно чекає цікаве життя і добрі друзі.
Надя: Я його кохаю до нестями, а він запропонував бути просто друзями…
Психолог: Не все так погано. Твій коханий залишився тобі другом. Це його воля, його бажання. Ваші зустрічі, від яких він не відмовляється, — теж спілкування. Треба і в цьому знаходити найкращі хвилини, робити їх святковими, при цьому не нав’язуючи себе. Поводитися гідно, не плакати і не просити повернення кохання. Час покаже, може, хлопець знову погляне на ваші стосунки інакше. А Тобі особисто порада: інколи добрі друзі кращі від поганих коханих.
Що робити, коли тобі все надоїло? Напишіть нам в коментарях!
мені 16 років, проте мені зовсім не цікаве життя підлітка. Мені все набридло, все нецікаве. А найцікавіше те, що інколи я відчуваю себе всюди зайвою і якби мене не було то всім було б тільки краще. Що зробити для того,щоб стати оптимісткою?
Не звертати ні ні кого уваги і старатись жити своїм життям.
Саша – збери всю свою волю в кулак і роби те що тобі подобається, не думаючи про те, що скажуть інші.
Саша, треба цінувати життя. Бережіть і цінуйте те, що маєте, бо в багатьох людей того немає, але ви про це, напевно, ніколи не думали. Любіть себе. В житті бувають і чорні, і білі смуги, так що не втрачайте надії, у вас все буде добре. Вірте і надійтеся. Робіть добро людям і воно до вас повернеться. Проганяйте від себе погані думки. Думайте тільки про позитивне. Побільше усміхайтеся, радійте всьому, що вас оточує. Простіть тим, хто зробив вам зло, не тримайте в душі образи. Поставте перед собою якусь мету і йдіть до неї, незважаючи на перешкоди. Нехай вам щастить!
привіт! Мені 17 років і мені все набридло в прямому смислі надоїло з друзями просто тратити час , постійно бракує грошей , ніколи не було дівчини, незнаю чим зайнятись і взагалі як бути дальше?
Привіт, Богдане! Не парся, це пройде. В твої роки люди часто ставлять собі такі питання. Тобі тільки 17, дівчина в тебе ще буде, ще все попереду. Якщо бракує грошей, може слід задуматись, як заробити більше? Займайся тим, що подобається, що вдається. Не всі відразу займалися тим, чим треба. Щоб зрозуміти, що підходить саме тобі, треба спробувати одну справу, іншу, так і зупинешся на чомусь одному. Надоїло з друзями просто тратити час – піди підзароби грошей, хоч на літо, якщо ще вчишся.
мені 20 мені пофігу на все:на друзів, на дівчат, навіть на жратву, глобальна апатія до всього, а якшо хтось до мене лізе з питаннями типу ” шо таке?”, шо сталось?” чувак, ти в порядку?” то це мене виводить з себе, одного разу навіть зламав носа другу хоча я людина не конфліктна
Чуваче у мене ідентичне становище було))
Рекомендую просто знайти собі якесь зацікавлення)
От так от бери і починай шукати, що навколо тебе можна змінити і спробуй це змінити в кращу сторону(модернізувати).
І ти побачиш тобі сподобається і ти перестанеш казати, що тобі все набридло і тобі на все пофігу), бо людина таке створіння, що її завжди радує те що вона зробила сама. Це скажімо таке самовдоволення свого роду.
Особливо старайся, щось зробити, що на перший погляд здається неможливим.
У мене таке питання до вас, на яке я не можу собі відповісти протягом 2.5 роки! Я познайомилась з хлопцем, який зразу ж мені був не сподобався. А потім… дуже сподобався! Це було на весіллі. Але впродовж весілля він до мене дуже добре ставився, танцював, ухожував, навіть в кінці попросив мі номер тел. Після того ми часто переписувались близько 3-х міс., поки у нього не з’явилась дівчина. З дівчиною він зустрічався 1 рік і розійшовся. Зараз дівчини у нього немає. Але проблема не втому! Проблема в тому що я не можу його забути впродовж цього часу. А ще я не можу зрозуміти тут його логіки, оскільки він перший за мною бігав, а тепер я для нього, як він висловився, дуже хороша знайома, правда це він мені не на пря му сказав! Порадьте що далі робити! І як бути? Просто не можу його забути!(((((
Оля, хочу тобі сказати наступне, не треба забувати того пацанчика. Тому що чим більше ти намагаєшся його забути значить тим більше ти про нього думаєш. Так же ж ? Чи ні ? тиж постійно думаєш “треба про нього недумати, треба про нього забути” і сама не помічаєш як з кожною фразою згадуєш його ж.
Рекомендую просто напросто зайнятись якимсь ділом.
Людина за працею завжди думає про те що робить і зовсім не залишається часу думати про щос зайве.
І згодом ти навіть не помітиш як забудеш про нього все )
мені 18. все надоїло. друзів немає. з братом і то посварився… дівчини неможу знайти.( немаю чим зайнятись.
Ігоре, знайти для себе улюблену справу і займайся нею. Так і друзі знайдуться, і дівчина, і не нудто буде жити))
А сварка з братом – то тимчасове, то ж брат!
Мені подобається один хлопець.Він старший від мене.Спочатку він на мене перший звернув увагу,а тепер він мені почав дуже подобатись( Але він тепер майже зі мною спілкуєть(ніж було колись,коли ми тільки познайомились).Що робити?Як дізнатись чи має він якісь почуття до мене??Чи хоче він зі мною дальше спілкуватись?
Іра, не пришвидшуй події. Якщо ти йому потрібна, то сам якось скаже або запросить кудись. Не нав’язуйся. Якщо ти йому подобаєшся – він буде шукати способи більше бачитись з тобою. Час все розставить по місцях.
Я напевно в нього влюбилась.Тепер я майже завжди про нього думаю.А він при зустрічі тільки скаже “Привіт”(
Оля:
Мені важко його зрозуміти((
Я з ним гуляла один раз.
Розумієш він зявляється тоді коли я його починаю забувати((
Щось тут не те. Справляє враження хлопця, який сьогодні з однією, завтра – з другою. Одна не дає – йде до іншої і так по кругу. От і з’являється то тут, то там…((
можливо(((
я так хочу про нього не думати((
але не вдається(
я знаю що він козел,але…
Хочеться до нього, бо його нема прряд. Такий закон людських відносин. Якщо нема бажання страждати все життя з чоловіком-бабником, займися чимось корисним, наприклад, поринь в науку, навчися готувати чи займися спортом. Це реально допомагає!
Привіт !!!
Мені 25, а йому 55. Я неодружена, а він одружений. У нього друджина, якій він вдячний за дітей, так він казав, коли ми зустрічались. Я ніколи не була прихильницею таких стосунків. Завжди їх засуджувала, а коли сама опинилась заручницею, стало дуже важко. Все чого я раніше дотримувалась, мої погляди і переконання ніби впали у бездну. Це мої перші серйозні стосунки, але закінчення їх мені уже відоме. Він каже що любить, але сім’ю не кине, я цього і не хочу, тому що за розбиту сім’ю ніколи сама собі не пробачу. Так підказує мені мій розум, але серце просто розривається. Недумала ці стосунки принесуть мені стільки переживань та страждань. Він ніколи не обіціяв зі мною одружитись. Із самого початку мене також все влаштовувало. Напевно я боюсь відповідальності. Але все зайшло занадто далеко. Я пробувала із ним порвати усі стосунки. Проходив час, я про нього думала кожного дня, він дзвонив – і ми знову довго балакали по телефону і зустрічались. Але я розумію що у нас немає майбутнього. Я напевно не маю сили волі щоб поставити крапку остаточно. Сьогодні знову ми з ним не балакаємо. Після розмови, яку я почала про те, що хочу мати дітей і сім’ю, він поїхав і не подзвонив, а я ніколи не подзвоню перша! Але зараз знову думаю про нього, нічого не хочу робити, розчарована у всьому, жити також не хочу. Він при зустрічах казав, що хоче побачити мене із хлопцем який стане мені гарним чоловіком і у мене тоді буде гарна сім’я. Але як він так може говорити. Він напевно мене не любить, коли хоче, щоб я була з іншим. А я дурна вуха розвісила і думаю, що рано чи пізно він буде мій. Що робити? Як бути далі? Я працюю із ним на одній фірмі, проте у різних регіонах. Але навіть по роботі я раз у місяць буду просто змушена його бачити. Як бути далі ????
Привіт, Інно! Ти переживаєш так сильно, бо це в тебе перші серйозні стосунки, як ти написала. Вперше воно завжди так.
Можливо, йому подобається з тобою зустрічатись – так він відпочиває від сім’ї.
Скоріш за все, ти підсвідомо бачиш в ньому батька. До речі, в тебе є тато?
Він видно, теж відчуває до тебе батьківські почуття, раз хоче бачити тебе з хорошим хлопцем, як батько.
Коли любиш, то кохана людина здається центром всесвіту, але якщо пройти тяжке випробування часом і відстанню, то все розставляється в голові по місцях, ти зрозумієш, чи це дійсно та людина, з якою хочеться провести все життя.
Перше моє серйозне кохання пішло до іншої. Тоді мені це здавалося, ніби смерть. Але з часом я зрозуміла, що це Бог відгородив мене від поганого майбутнього – лінивого гулящого чоловіка. Я рада, що так сталося.
Ваш союз дійсно не має майбутнього, треба тверезо оцінювати ситуацію:
1) він не піде від жінки;
2) твої цілі в житті розходяться з його – ти хочеш дітей і сім’ю, а йому вже не треба;
3) я не думаю, що ти хочеш, щоб твій чоловік помер на 30 років раніше від тебе – це дуже важко і сумно, особливо, коли діти залишаються без батька в 20 років – тоді, коли найбільше необхідна підтримка.
Я думаю, що якщо ти не будеш з ним зустрічатись надалі, візьмеш всю свою волю в кулаки, рано чи пізно ти зустрінеш “свого” чоловіка, який буде тобі партнером, а не батьком.
Ти маєш піти від нього заради свого світлого й щасливого майбутнього!
Привіт!В мене була схожа ситуація!Моя тобі порада-залишив його поки не пізно бо потім буде занадто боляче.І не треба відразу шукати заміну старим стосункам.Той з яким будеш щасливою сам знайде тебе:-)
Привіт Катя !!! Дякую за підтримку. Ти питаєш чи є у мене тато. Так, є. Але вони обоє зовсім різні. Тато усе життя важко «гарує» на роботі фізично……А людина яку я кохаю……працює у офісі……і також важко працює……але розумово. Саме цим, тобто своїми знаннями, він мене спершу і зацікавив. Чіткі дії, виважені рішення, розсудливість у вчинках ……..усе це мене почало приваблювати, а його знання я почала вбирати від нього як «губка»……….І проста цікавість переросла……у щось більше…..Я не відчуваю різниці у віці…мені з ним просто і легко….Я навіть не озирнулась….а пройшло уже 4 роки. Я ніколи не задавала собі мети знайти «багатого тата»……..проте хотіла для себе легшого «хліба» коли бачила важку працю своїх батьків………
А зараз запуталась. Ти кажеш взяти волю «у кулак»…..Але як мені це зробити….. Звільнитись з роботи ??? Я ж працюю з ним на одній фірмі……і навіть лише по робочих питаннях……буду змушена з ним бачитись один раз у місяць це як мінімум………..А черговий його погляд, його слова……зачіпають мене із середини….Мені добре коли я його небачу, не чую……коли працюю над чимось важливим і на мить забуваю про нього…….Але це потрібно вирішити!!!!! Тому я уже робила спроби звільнитись із роботи……тільки у цьому і бачила вихід. Проте…..після написаної заяви на роботі мені давали час подумати……і я через певний період забирала заяву назад……Він дзвонив і казав не робити дурниць……і батьки ……а особливо мама незнаючи істинної причини написання заяви…..відраджувала мене……Казала, що важко зараз знайти хорошу роботу,…….тим більше……у мене добра заробітна плата, гарний колектив….і репутація.
Сказати мамі правду ……я ніколи не насмілюсь, тому що це її поранить у саме серце. Я завжди для батьків була чемною та вихованою дитиною……яка усюди і у всьому їх слухала. Сказати правду……означає шокувати її.
Незнаю, можливо мені поїхати на роботу закордон……..так буде причина написати заяву…..і пояснити причину батькам…….мовляв складаю гроші на квартиру…..тому і їду…… А на відстані і про нього забуду……Що робити…Чи я втікаю від проблем??? І мені потрібно порозмовляти із ним і поставити всі крапки над і……Але я незнаю чи це у мене вийде……Таке враження ніби я безвольна…..коли знаходжусь поруч із ним.
Інна, звільнитись – найкращий вихід.
Але замість звільнятись отак одразу, спершу знайди іншу роботу. Тоді сміливо можеш писати заяву. А мамі можна сказати щось типу “начальник достав” або зарплату врізали – от і переходиш на іншу роботу.
За кордоном нічого хорошого нема, так-що краще залишайся на Україні, але на іншій роботі.
Привіт Катя !!! Дякую за поради. Як усе влаштую і на роботі……і у особистому житті…….обов’язково напишу. Удачі тобі також.
Привіт! Якось дивно мені тут писати, я ніколи такого не робила і ні до кого не зверталась, та все ж хочу виговоритись, моя проблема в тому, що в свої 22, я не знаю, як жити,що робити, цього року закінчую навчання, роботи нема,а я на вчителя вчусь, друзів справжніх теж, хоча подружки є, але якось не довіряю я їм на всі 100, і не так ми дружимо якби то хотілось, а найголовніше нема любові, тобто людини яку б я любила і яка б любила мене,є хлопець який мені дуже подобається і від якого мені здається я з розуму сходжу, хоча знаю що ми ніколи не зможемо бути разом, в нас колись з ним була якась симпатія, але потім я все зіпсувала, а зараз ми рідко бачимось, а коли і бачимось, то він чогось своїм друзям, які знають мене, наговорює щось на мене, щоб вони часом не зустрічались зі мною чи що, я не розумію його логіку, чогось на мене наганяти, а коли спитала його чого він наговорює, він каже, що нічого не казав, хоча я чула на власні вуха,і трохи його образила, чим ще гірше зробила собі, просто мене бісить, коли людина реально, на мене бочку котить, хоча мене практично не знає , а пояснити чого і за що не може, коротше ми ненавидимо одне одного, але разом з ненавистю я його і люблю, і це так тупо, я нічого не можу з собою зробити, щоб його забути, мені крім нього ніхто не потрібен, але і з ним , я ніколи не буду, і взагалі все надоїло, так чогось саму себе жаль, я не знаю що мені робити, і як забути його, просто без нього мені ніщо не цікаве((
Привіт Маша !!!
Тобі лише 22, повір усе гарне, хороше і добре у тебе ще попереду.
1.1 Щодо роботи, то ти не засмучуйся, у кожному районі є відділ освіти по закінченню навчання і одержанню диплома підійди туди і залиш свою заяву. Тебе поставлять на облік. І дасть Бог ти знайдеш роботу. Але знай, щоб знайти роботу потрібно «добре попотіти!!!» адже корупція у нашій державі існує нажаль.
1.2 Без потрібних знайомств і грошей важко знайти роботу………..але можливо !!!!
1.3 Тому тобі треба бути дуже наполегливою….Про заяву у відділі освіти не треба забувати і періодично підходити і запитувати, чи не з’явилась вільна вакансія. Розповім приклад, із досвіду своєї знайомої яка також працює вчителем…….вона розповіла, що коли написала заяву у відділі освіти ……кожного тижня оббивала пороги…..і ходила до них із питанням……чи ніде немає вільного місця……і ти знаєш…..чи так Бог дав чи вона своєї наполегливістю досягла цього…….але через певний період їй у відділ освіти запропонували роботу у селі яке знаходиться за 10 км від її міста. Звичайно це не «супер» кожного дня доїзджати на роботу…….але все дається не відразу ……а досягати потрібно поступово. Буде робота, будуть знайомства…..і будуть нові пропозиції. Ще один приклад ……..сестра закінчує педагогічний коледж..…….а на літо на практику завжди їх відправляли у туристичні бази відпочинку ……..де вони працювали із малозабезпеченими дітьми. Там вона познайомилась із вчителями……які запропонували їй роботу у своїй школі. Зараз вона працює і знаходиться на заочній формі навчання.
1.4 Ще одним варіантом є школа де ти вчилась……….підійди туди і залиш дирекції своє резюме. Там тебе знають дуже добре……тому можливо допоможуть у працевлашту-ванні у цій школі чи порадять до кого звернутись. Це можеш зробити навіть і тепер …….коли ти ще не одержала диплому, але вже закінчуєш навчання.
1.5 До речі незнаю на кого ти вчишся…але можеш давати додаткові заняття діткам !!!
1.6 Просто напиши оголошення ……розвішай його по місту…
1.7 Не виключаю варіанту допомоги і з боку …..…….твоїх знайомих чи знайомих твоїх батьків…………розповідай ти друзям чи нехай розповідають своїм знайомим твої батьки про те, що ти шукаєш роботу……………знаєш ланцюжкова реакція також може дати позитивні результати. Так я знайшла роботу……
Але головна проблему у твоїй розповіді не у пошуку роботи, а в тому, що ти нещаслива у особистому житті. Тут я не сильний порадник, адже сама ще не поставила усі крапки на і….. та й не психолог і напишу те, що підказує мені моє серце. Ти повинна сама себе почути і зрозуміти, чого ти хочеш…..
– чи слухати усякі плітки від інших адже те що він на тебе наговорює ти «на власні вуха від нього не чула»????? І гніватись на нього через це…….і через те що він на тебе не звертає увагу……
Можливо він зараз такий….тому, що ти його колись образила. Це треба з’ясувати із ним…
– чи просто домовитись з ним про зустріч і поставити усі крапки над і……Знаю що це нелегко зробити…..Можливо коли ти розкажеш йому про все що тебе «болить» він розсміється…….і ти тоді зрозумієш……що він не та людина з якою ти хотіла б провести усе своє життя.
А можливо він зрозуміє……. І у вас усе вийде. Він твій одноліток……у вас напевно багато спільного……..тому перепон є небачу. Просто як радили мені так і тобі раджу «збери усю свою волю у кулак» і визначся……..Хочеш ти щось змінити у своєму житті чи ні………
Нехочу щоб у віці 45 років ти картала себе за те, що могла б зараз щасливо жити у «шлюбі» із людиною яку кохаєш……..Якщо він справді серйозна людина……..він тебе зрозуміє……і скаже…..що відчуває до тебе.
Хочу щоб ти собі не «робила ілюзій» і не ненавиділа його через те, що …..він на тебе наговорює і ви не разом.
Слово ненависть дуже страшне……я думаю ти просто на нього дуєшся……через те, що він не звертає на тебе увагу……а можливо так він захищає себе і ти йому справді симпатична.
При розмові із ним попроси його,щоб все сказане ним чи тобою залишилось між вами…..заодно перевіриш його…….Чи він чесний із тобою і чи він людина слова……..
……чи просто людина, з якою краще немати нічого спільного…….
Дуже вам дякую, за поради, це дійсно так і є. Надіюсь все в мене буде добре, чого і вам бажаю!)
Доброго дня. Мені просто необхідна ваша порада! Зараз мені 17 років, я навчаюся на I курсі Львівського національного університету ім. Івана Франка на філологічному факультеті. Так сталося, що я вк натрапила на один російський гурт “Герої”. Ці хлопці, їх там 4 одразу сподобалися мені. А їх пісні надихали на щось нове. Коли я слухалася їх перший раз, в мене по тілу просто проходили мурашки… Пройшло вже півроку, а в мене вдома всі стіни завішані їхніми плакатами, в телефоні всі їх пісні, з їх соц. сторінок вк я не вилажу… Та проблема в тому, що вони росіяни і в мене таке відчуття, що я зрадила Україну і перейшла на бік Росії. Хоча добре знаю, що ці хлопці за Мир, як і я! Мама каже, що вони окупанти і я маю перестати їх слухати. Та я НЕ МОЖУ І НЕ ХОЧУ! я залежу від них. не можу дня прожити без їхніх пісень. Підкажіть, як дізнатися правильного рішення ;-)
Це пройде. Коли мені було стільки ж років, як тобі, я теж, здавалося, залежна від музики. Але з роками це пройшло.
Це не є проблема, повір. Це тільки музика. Люди вмирають на війні і хто яку слухає музику, повір, не важливо. Важливо те, що в тебе в серці, що ти щира українка.
Якщо хтось тебе зневажає за вибір музики – це його проблеми, скажи, що слухаєш те, що подобається, а в душі ти – патріотка.
Та й зрештою, українці і росіяни так переплелись коріннями, що в тих музикантів можуть бути бабусі львівянки :) Не парься через таке, подумай про щось важливіше :)
Привіт. Мені 20. І у мене надзвичайна проблема. Я просто не можу без сексу. Я залежна від нього. Якже мені бути далі порадьте?
Софія, треба знайти замінник, від чого кайф такий же. Наприклад, для мене це цікава захоплююча робота і танці. Я коли танцюю – це навіть краще, ніж секс, повний викид енергії і ні з чим непорівняні відчуття!
У мене проблема сімейного типу. Мій чоловік ніяк не може забути свого брата. Ми одружені вже 5років, а брата він більше боіться образити, ніж мене. У нас двоє дітей, а брат для нього на першому плані.Він готовий на все для нього, а той тільки використовує його. Як змусити чоловіка думати про сім’ю, а не про брата корисливого? Допоможіть зберегти сім’ю!
Оля, він напевно відчуває якусь вину перед братом, якщо так поводиться. Хто ж іще відкриває йому очі на те, що він робить неправильно? Це ваше завдання. Але потрібно не сваритись, а кожен день аргументувати, що брат його використовує, хіба він не бачить. Він просто ще не зрозумів, чоловіки – вони як діти, деяким довірливим сто раз треба сказати, щоб нарешті він зрозумів, хто є хто. Удачі вам!
Ви знаєте хоч і маю освіту психолога, заморився, заморився від людей та їхньої постійної людської брехні , заздрощів, понтів. Хочеться просто жити. Не жити щоб робити а робити щоб жити. Вранці робота весь день намагаєшся побороти людську злобу та цинізм ввечері додому вже приходиш морально вбитий. Нічого не хочеться. і так щодня дістало коли в нашій країні вже почнуть люди мінятись????? Почнуть розуміти що життя одне і прожити його потрібно в злагоді. Іноді так і хочеться піти та записатись в добровольці АТО ….. Сумно…
Таке ж враження було, просто відпустила з свого життя таких людей, змінила роботу до душі, все стабілізувалось! Спробуй! Ці люди не варті твого смутку!
Треба уже кудись їхати…