942
Розмовляючи з однією жінкою, почула: “Знаєте, люблю свого сина до нестями. Не впевнена, що його ще так хтось може, крім мене, полюбити”.
Минав час. 15-річний підліток став 25-річним парубком.
Здавалося, невістка не дуже кохає сина.
Колишня дружина згодом вийшла заміж, а її син шукав-шукав собі пару, та й досі не знайшов. Ніхто не любить його, бачте, так, як мама. Їй уже майже 80. Сину — за 40. Живе з мамою, якій ніхто з його знайомих і тепер не подобається. Так і не одружився, не зміг нікого по-справжньому покохати, адже за характером страшенний егоїст. Любить тільки себе й на самопожертву заради сім’ї не здатен. Більше того, не хоче спілкуватися з донькою від останнього шлюбу, байдужий до неї, а дівчина тягнеться до батька. За її словами, хоч би яким він був, любить його і хоче не його грошей, а турботи, спілкування, моральної підтримки, а саме цього він не може дати власній дитині. Чому? Бо мати любила сина до нестями. І не вчила любити інших. Звісно, дитину треба любити, але треба виховувати любов не до себе, а до ближнього, та ще й повазі до жінок. Із хлопчика має виростати не “пуп Землі”, навколо якого все “крутиться”, а справжній чоловік, захисник, який не тільки дозволяє любити себе, але й уміє любити інших, зокрема дружину — жінку і матір своїх дітей, батьків, людей, рідну землю. Якщо батьки правильно виховують хлопців, то вони згодом стануть їм справжньою опорою, не бояться труднощів у житті, можуть знайти вихід зі складних ситуацій. Коли ж “нестямні” матері не дають впасти на сина й порошинці, всюди стоять за них горою, бо їхня дитинка — найкраща, нащадки виростають нещасними. Іноді живуть усе життя з батьками, а потім просто не знають, що робити далі. Пам’ятайте про це, матері, й не любіть дітей “до нестями”.
