1585
Можна уявити стан батьків, коли одного дня вчорашнє “миле дитинча”, загальний улюбленець, раптом шокує незрозумілим, жорстоким учинком (наприклад, знущається з котів). Несподіваний для батьків, “випадковий”, як їм хотілося б вірити, вчинок може мати так само несподівано довгу передісторію…
Якщо в поведінці дитини мають місце дії, які однозначно не схвалюються суспільством, психологи кажуть про наявність порушень поведінки (інакше кажучи — антисоціальну поведінку). Попри всю різноманітність, для них характерні агресивність, демонстративна непокора, руйнівні дії, брехливість, а нерідко й антисуспільні вчинки. До явищ антисоціальної поведінки належить і знущання над тваринами. Причини порушень поведінки — психічні відхилення, аномальні особливості темпераменту, вади виховання. Трапляється, ці причини поєднуються, і тоді навіть Шерлокові Холмсу непросто було б з’ясувати, що ж насправді призвело до тієї чи іншої ситуації. Іноді антисоціальна поведінка стає “засобом ствердження” через непокору. Як далеко вона може завести, свідчать біографії ряду вбивць. Надзвичайна лють і холоднокровність у дитинстві, брак доброти з боку рідних, бажання “полоскотати нерви” — ось характерні риси багатьох злочинців… Батьки, які не бажають лиха своїй дитині, не повинні допускати в неї проявів агресивності, викорінюючи їх при перших ознаках Якщо агресивність дитини набуває небезпечних форм, надати конкретну допомогу можуть тільки фахівці: психіатр, психотерапевт, психолог.
Вам можна звернутися з дитиною до районного психіатра за місцем проживання.
Причини агресивності дітей
“Чому наша дитина зробилася такою?” — питають спантеличені батьки. Варіантів відповіді — безліч.
Спричинити агресивність може як зовнішній вплив — наприклад, постійне третирування якоюсь іншою дитиною у дворі чи школі, — так і внутрісімейні стосунки.
Можливо, дитина дуже вражена якимось конфліктом? Чи бажає привернути увагу старших (якщо цього не вдалося досягти іншим чином)?
А може, дитина залякана покаранням? Чи дорослі постійно зачіпають її самолюбство? Ставлять перед дитиною надто жорсткі вимоги? Застосовують силу, не вміючи або не бажаючи пояснити причину свого невдоволення.
Реакція дитини може бути непередбачуваною: від активного протесту безпосередньо проти кривдника — у вигляді неслухняності, брутальності, зухвалої поведінки — до бажання мордувати тварин, прагнення завдати шкоди тим, хто її оточує, жорстокості та непокори. Якщо відбувається блокування негативних емоцій, тиха вдома і ввічлива на людях дитина намагається “розрядитися” на слабших за себе, поводиться вороже або ж робить усе нишком, щоб залишатися поза підозрою дорослих. Їй не дозволяють виявляти агресивність у ставленні до старших родичів? Що ж, вона може перенести свої почуття на інші живі та неживі об’єкти — меблі, якісь речі, тварин. Агресивність може бути і проявом ревнощів (до людей чи до тварин).
Нерідко на поведінку дитини впливає і склад сім’ї. У хлопчиків, які виховуються без батька, частіше спостерігається асоціальна поведінка. Психологи стверджують: найважче відсутність батька переносять хлопчики до 4 років. І тут багато залежить від матері. Їй не варто провокувати сина і виховувати неприязнь до батька.
Доктор Спок наголошує: діти різняться ще до народження. Підвищена активність декого з них спостерігається вже під час вагітності їхніх мам. “У перші два роки рідкісні випадкові спалахи гніву можна вважати нормою. Важливо стежити, щоб гнів не був спрямований на людей. Дитина кидається на підлогу, б’є по ній руками і ногами, але не чіпає матері. “Експеримент” завдання болю — вкусити, смикнути за волосся — треба терпляче припиняти, а не робити вигляд, що мама ображена чи плаче. Відкритій демонстрації гніву та ворожості (навіть в ігровій формі), особливо стосовно батьків, треба одразу покласти край. Неприпустимо, щоб дитина 4—5 років спрямовувала на маму іграшковий пістолет і “стріляла”, доки не вирішить, що вже “вбила” її!
Добрі стосунки між батьками і дитиною сприяють тому, що з часом дитина сама починає контролювати прояви своєї ворожості, агресивності, не бажаючи засмутити рідних. Коли ж дитина агресивна, це означає, що її мамі забракло любові та ніжності до неї, зате роздратування було забагато. З іншого боку, на думку Спока, до агресивності може призвести й надмірний контроль за дитиною, який гальмує її нормальний розвиток.
Дорослим треба пам’ятати: у малих дітей іще недостатньо розвинено здатність правильно оцінювати свої вчинки, що робить їх некритичними. Через це більшість батьківських заборон діти сприймають як необгрунтовані чи несправедливі. Пояснити дитині, що таке “добро” і що таке “зло”, сприяти розквіту в дитячій душі первоцвіту добра (але в жодному разі не зла!) – першочергове завдання батьків.
Найкраще виховує власний приклад, стверджують психологи. Не допускайте у себе таких вчинків і рис, яких не хочете бачити у своєї дитини.
Дитина кричить, плаче? Спокійно висловіть свою думку, а далі мовчіть. Щоб дитина швидше заспокоїлася, психологи радять узагалі вийти з кімнати. Хочете приклад? Послухайте таку невигадану історію. Мати справедливо зробила зауваження малій доньці, та почала голосно плакати. “Досить плакати!” — сказав батько доні, коли мати вийшла з кімнати. Та швидко заспокоїлася і призналася: “Я не для тебе плачу, а для мами!”
Дитина бреше? Якщо неправда не слугує корисливій меті, її автора зазвичай вважають фантазером, якщо ж приховування істини вигідне — брехуном. Розрізняйте ці явища! Одна з причин брехливості — бажання уникнути покарання.
“Так що ж тепер, ніколи не карати?” — здивується дехто з батьків. Відповімо так: залежно від ситуації. Карати теж можна по-різному…
Покарання
В.Сухомлинський вважав: якщо є провина, її треба спокутувати — працею, діяльністю, справою.
Дитина щось зламала, розірвала чи забруднила одяг? Нехай сама полагодить, випере. Їй не під силу упоратися самій? Тоді скажіть: я зроблю це замість тебе, а тобі доведеться замість мене зробити ось що… Таке покарання цілком прийнятне і не належить до “покарань працею”.
Батьки повинні пам’ятати: можна позбавити дитину солодощів, розваг, прикрас, але неприпустимо — їжі, прогулянки, одягу.
Як покарання можна запропонувати метод “відключеного часу”, коли дитину на кілька хвилин примушують перервати гру чи цікаве заняття і відсилають до іншої кімнати, де дитина повинна перебувати сама. Такий метод можна використовувати лише протягом короткого часу, а заохочення і підтримка повинні негайно надаватися в ті моменти, коли дитина припиняє поводитися неправильно.
Ви вирішили покарати дитину? Тоді зробіть це негайно.
Караючи, враховуйте особливості дітей. Одні діти схильні до активно-оборонних реакцій (кричать, лізуть у бійку), інші — до пасивно-оборонних (плачуть, скаржаться). Якщо часто карають першу дитину, в неї може виробитися агресивно-захисний тип поведінки: дитина б’є, ображає інших, свариться. Часті покарання другої дитини можуть призвести до лякливості та недовірливості.
Не загрожуйте: “Уб’ю”, “Віддам вовкові”, “Забере міліціонер”. Намагайтеся не застосовувати вислів: “Якщо ти ще раз таке зробиш…” — це означатиме, що ви припускаєте повторне скоєння недозволеного. Щось забороняєте? Заздалегідь поміркуйте, чи маєте реальну змогу наполягати на своєму при непослухові.
Хочете привчити дитину виконувати ваші вимоги з першого разу? Тоді зацікавте її у виконанні цих вимог.
Ваш син любить гуляти з мамою, і ви кажете: “Збирайся, підемо на прогулянку!” Хлопчик поспішатиме, якщо знатиме: забариться — мама піде сама, а він сумуватиме.
Ви попросили прибрати іграшки, а дитина забула? Що ж, певний час вона цих іграшок не бачитиме.
Якщо ж покарання озлоблює дитину, вона поводиться ще гірше, дії дорослих неправильні. Батьки кажуть (або дають зрозуміти) агресивній дитині, що вона “погана, огидна”? Вони лише посилюють її тривожний стан. На дитину підвищили голос у школі? Це може навіть сподобатися: увага вчителя виділяє її серед однокласників і стає для неї “маленькою розвагою”. “Найкоротші та найпростіші істини давно відомі, — зазначає лікар С. Долецький, даючи поради вихователям.
— Перш ніж сказати, подумай (а перш ніж ударити малюка, подумай тисячу разів: удар не візьмеш назад, але повернеться він до тебе у сто разів важчим). Мова завжди повинна бути неголосною і ввічливою: гучний голос із різкими інтонаціями сприймається лише наполовину, і то не завжди. Якщо ти збуджений чи засмучений, ніколи нікому не роби зауважень і не приймай рішень про покарання. Охолонь, бо, як кажуть учені, полум’я емоцій гасить розум, а гаряче серце — голові не порадник”.
Фізичне покарання
Передбачаємо запитання: “Що ж, тепер і вдарити його, негідника, не можна?” Відповімо: саме А.Макаренко, В.Сухомлинський у своїх працях висловлювалися однозначно: фізичне показання дітей неприпустиме.
Кожна фізична травма неодмінно супроводжується і травмою психічною і моральною. Люди, яких били в дитинстві, нерідко набувають у дорослому віці психопатичних рис: вони схильні принижувати слабших, бити жінок, застосовувати фізичну наругу над дітьми.
Сцени фізичних покарань дітей зустрічаються в творах Ф.Достоєвського, Л.Толстого, А.Цехова, М.Горького. Твори останнього часто використовуються прихильниками фізичних покарань як приклад — ось, мовляв, бив дід хлопчика, а той відомим письменником став. “Але згадаймо відому горьківську фразу: “Якщо ворог не здається, його знищують!” (і це про геноцид власного народу). “Чи не є такі переконання результатом щотижневого шмагання в дитинстві? — розмірковує психолог, — Чи не з такого виховання бере початок і сумнозвісна “дідівщина”?”
Викликаючи образу дитини, покарання може взагалі зруйнувати її поведінку. Дитина, принижена тілесними покараннями, намагатиметься не попастися знову, а образа і лють сприятимуть повторенню провини.
До того ж таке покарання відіграє роль поганого прикладу. Батьки дали потиличника? Ударили лінійкою? Тепер дитина знатиме: “Якщо ти злий на когось, — бий!”
Тяжке покарання дитини нерідко пригнічує самих батьків.
Висновки
Намагайтеся завжди бути справедливими та об’єктивними. Якщо ж ви зрозуміли, що неправі, — перепросіть у дитини, якою б малою та не була. (Пригадується випадок з життя: молодий батько просив пробачення у дворічного сина. А коли сторонні здивувалися цьому, пояснив: “Малюк усе розуміє!”).
Ваші стосунки з дитиною зайшли в глухий кут? А.Макаренко радив у такому разі добре підготуватися — і різко змінити стосунки, здійснивши “педагогічний вибух”. Він полягає у зміні взаємин батьків і дитини. Батьки занадто потурали їй? Що ж, надалі цього вже не буде. Усе необхідне дитина отримуватиме, але з нею не панькатимуться, коло її обов’язків розшириться, а про її негарну поведінку довідаються всі.
Утім, батькам слід бути обережними з “педагогічним злопам’ятством”, коли дитині весь час нагадують про давню провину.
Любіть свою дитину, радять психологи, спілкуйтеся з нею, бо лише в спілкуванні з іншими дітьми та дорослими у дитини формуються норми поведінки, прийнятні в її соціальному оточенні й суспільстві в цілому, — відбувається так звана соціалізація. Ваші несхвалення, виправлення, зауваження допоможуть дитині зрозуміти, які її вчинки неприйнятні.
A.Макаренко стверджував: “Виховати дитину правильно набагато легше, ніж перевиховати”. Тому намагайтеся запобігати поганим вчинкам дитини і вчасно зупиняти її, при цьому не принижуючи, не зневажаючи, не вживаючи брутальних слів.
Навчіться виділяти з поведінки дитини позитивні моменти (вони таки є!) і схвалюйте її добрі вчинки. Але нагорода не завжди має супроводжувати добрий вчинок, щоб дитина не зросла корисливою. Навчіть вашого малюка цінувати моральні заохочення: подяку, схвалення, теплий погляд. Ви надали перевагу шоколадці? Тоді нехай дитина поділиться нею з вами.
B. Сухомлинський зазначав: “Причина безсилля вихователя перед “важкою дитиною” полягає не в тому, що цей вихованець невиправний, а в тому, що сам процес виховання йде хибним шляхом: вихователь намагається викорінювати вади, в кращому разі — запобігає їх виникненню. Вади викоріняться самі по собі… якщо їх витіснять буйні паростки чеснот”.
