698
Хоч би що казали про історію виникнення Міжнародного жіночого дня, сприймали його чи взагалі заперечували право на існування, однак 8 Березня прижилося, узвичаїлося серед наших людей саме як жіноче свято. І день цей, один із перших весняних днів, неодмінно асоціюється саме з нею, із жінкою, — чи то мамою, чи то дружиною, бабусею, коханою. То чи варто його заперечувати? Хіба не заслужила наша жінка на тепле, ніжне слово, на шану та увагу, на освідчення у любові, у вічному, вірному коханні?
Яким, на жаль, непростим, нелегким є сьогодення української жінки, найпрекраснішої жінки на Землі. Ось вона — кохана дружина, щаслива мама, турботлива бабуся — опікується своїми рідними. А ось — розгублена, пригнічена, нещаслива. Бо чоловік не цінує, зраджує, пиячить, бува, і руки розпускає; діти будують своє життя не таким, яким бачиться воно їй, а то, диви, й забули свою стареньку неню… Та й скільки ще всілякого клопоту збирається на жіночі плечі у домі й поза ним.
І кому, як не нашій жінці, стає сил, мудрості, бажання все це витримати, вистояти, продовжувати радіти життю, прагнути до щастя й гармонії із самою собою, іншими людьми, довколишнім світом.
Нехай так буде сьогодні, завтра, післязавтра. Нехай розквітають для неї найпрекрасніші слова, найтепліші усмішки, нехай підтримують, оберігають, шанують, бо вона — жінка!
