Автор: Федір
Безумовно, кожній сім’ї найперше потрібне житло. Його побудова — це і величезне нервове напруження, і докладання чималих сил. Тому цією справою на селі завжди займалися гуртом, толокою. Так швидше, надійніше, легше, дешевше…
Навесні 1955 року до нашого колгоспу (я тоді головував) прибуло аж 13 сімей переселенців із Закарпаття, а вже майбутню зиму вони провели у власних оселях. Згодом будинки було облицьовано цеглою, і вони не поступалися цегляним. Узимку в них тепло, а влітку — прохолодно. І хочеться мені через сорок років пригадати, як же вони зводилися.
А хитрого в тому нічого не було. На доброму фундаменті опоряджується опалубка для стін — стовпи (потім із них будуть крокви, лаги для підлоги). Із дощок-“сороковок”, які були в опалубці, вийде чудова підлога. Фундамент варто зробити дещо ширший від майбутніх стін, адже він прийме на себе і додаткове навантаження облицювальної цегли чи то (за її браком) штукатурки “під шубу”. Залежно від уподобань господаря майбутнє житло можна облицювати керамічною плиткою і т. д.
До місця, де стоятиме будинок, завозяться глина, солома. На протилежних боках будівлі споруджують “розчинний вузол” — копають яму для вимішування глини.
У розставлену заздалегідь опалубку стелять солому (чудовий і дешевий в’яжучий матеріал), а потім на неї виливають відрами досить рідку (сметаноподібну) глину, і люди ногами добре її топчуть. Через півтора-два місяці глина, засохнувши, стає надзвичайно міцною.
Якщо сніданок чи обід, то обов’язково без горілки. Коли вже зведено стіни, які мають бути на 25—30 см вищі від запланованої висоти (висихаючи, вони “всідаються”), господар може запросити всіх до столу і почастувати з усією добре відомою українською гостинністю.
Через півтора-два місяці (залежно від погодного фактора) виконуються всі інші опоряджувально-будівельні роботи. І зимуйте на здоров’я у власній хаті.
Звісно, недоробок там іще чимало. Та їх обов’язково (але поступово) усунуть самі господарі, які вже і пильнуватимуть, і берегтимуть своє обійстя.
Дуже прикро, що такі споконвічні колективістські традиції нашої України нині втрачаються. Думається (й хочеться сподіватися), — не безповоротно.