— Я щаслива. У мене були велике кохання, слава, визнання. Народилася онука, тепер є і правнучка. Прагну завжди зберігати душевну рівновагу, не пускати в себе погані думки. Коли підступає щось темне, виходжу на вулицю, зі мною люди вітаються, дарують квіти. Кажу собі: бачиш, тебе поважають, не треба стогнати. Потім згадую онуку, телефоную їй і всміхаюся. Живу в цю мить — і слава Богу. Радію, коли щось у когось добре. Недавно подруга зателефонувала — видужала після інфаркту. Друзі заходять увечері випити чаю… Хіба це не щастя?