Отже, в найближчому вересні ваша дитина урочисто відправиться в перший клас. Ви вже визначили його власну готовність до цього, підготувалися до настільки важливої події самі, закупили все необхідне – від канцтоварів до парадного одягу …
Безсумнівно, що 1 вересня – святковий день для всієї вашої сім’ї. Але за перше вересня настане друге, третє, і так далі – для вашого нащадка почнуться звичайні шкільні трудові будні. Що чекає його саме в ці перші навчальні роки? Якіі є проблеми адаптації першокласників? Як допомогти маленькому учневі перейти від дитсадівського розпорядку до шкільного? І взагалі які особливості саме того періоду, який називається “початковою школою”?
Залежність від учителя
Загалом, особливості умов існування першокласника не надто відрізняються від дитячого садка. Клас в сенсі спілкування однорідний – початок майбутніх “груп”, як правило, закладається десь на початку другого класу, коли дітлахи придивляться один до одного. Але що слід відзначити саме в першому класі – це те, що досить висока залежність учнів від дорослого, а точніше – від учителя, більша, ніж в дитячому саду: в садку як мінімум два вихователі, а в першому класі школи дитина перебуває під впливом одного педагога, нерідко буквально “замикаючись” на цій особистості. Скільки завгодно прикладів, коли першокласник так і сипле вдома: “Анна Петрівна сказала … Марія Іванівна звеліла …” тощо. Тому тут дуже багато залежить від уміння вчителя направити цю залежність в потрібне для навчання русло. А батькам треба безглуздо не ревнувати, а спробувати хоча б на цьому прикладі формувати у дитини здоровий скептицизм (робити це краще ще до школи): зрозуміло, треба не ігнорувати і не висміювати розпорядження вчительки, а запропонувати дитині виконувати їх не сліпо, а розмірковуючи, – чого від нього хотіли в тому чи іншому випадку, якою була мета того чи іншого розпорядження.
Дружба
Десь в кінці першого – на початку другого класу хлопці починають виділяти серед однокласників тих, з ким би їм хотілося дружити і спілкуватися. Але поки дружба відбувається по “територіальній ознаці”: не вміючи ще виділити собі друзів за інтересами, за духом і захопленням (в цьому немає нічого страшного, це прийде пізніше), дітлахи спілкуються найтісніше з тим, з ким поряд живуть: вони починають бігати разом в школу і додому (в загальному це непогано, в першу чергу – в сенсі безпеки), іноді разом роблять уроки або просто ходять гуляти в один і той же двір. При цьому спочатку немає відмінностей за статевою ознакою – дівчинка цілком може так дружити з сусідом-хлопчиком. А хлопчик, відповідно – з дівчинкою. А ось десь класу до третього вже з’являються перші ознаки “великого протистояння статей“, яке залишається класу до восьмого.
Особиста власність
Ще одне нове поняття в школі – це особиста власність. Загалом, це поняття є і в садку. Тільки там воно не дуже акцентується: шафки в садку не замикаються, іграшки всі загальні (навіть ті, які приносять діти в групу з дому, теж на час перебування в садку часто вважаються доступними для всіх, що по суті вірно). А в школі у дитини з’являється свій портфель (з замочком). На цьому тлі іноді виявляються особливості поведінки, які помилково розцінюються часом як дитяча клептоманія: інша дитина може в роздягальні заглянути в кишені пальто іншої дитини або в його портфель, взяти без запитання з чужої парти олівець або стирачку. Тут, перш ніж сварити дитину або тягнути її відразу до дитячого психіатра, придивіться, що стоїть за такою поведінкою? Можливо, це просто суміш з вседозволеності, наданої їй вдома, і невміння розрізняти свою і чужу власність. Фактично – це грунт для розвитку не клептоманії, а свідомої кримінальної поведінки, але тим не менше, скорегувати цю поведінку на ранній стадії набагато простіше. Взагалі, поняття “власність” теж входить в підготовку до школи! І вже якщо зовсім точно – то повага як до чужої, так і до своєї власності починається в родині.
Іграшки в портфелі
До речі, іноді першокласник носить з собою в портфелі іграшки. Як до цього ставитися? Спокійно. Якщо хочете, іграшка з дому – це “помічник” в адаптації дитини до нових умов (дитина як би носить з собою частинку свого дому). І забороняти робити це – найгірший спосіб! Якщо припиняти це з позиції сили – тягання іграшок, тільки таємно, затягнеться класу до п’ятого, як і загальна дезадаптація та інфантильність. Якщо ж це не забороняти – метушня з іграшкою, як правило, завершується до 2-3 класу. Але якщо дитина все одно продовжує сунути в портфель улюбленого зайця, будучи вже “школярем зі стажем” – це сигнал для батьків: придивіться, чи все у дитини в порядку в школі, як він там живе, що у нього за проблеми?
Обмін речами в школі
Ще одна повальна особливість початкової школи – пристрасть до обміну. Коли з’являється табу на те, щоб брати чуже, коли поняття приватної і особистої власності стає одним з визначальних, у дітей з’являється бажання заволодіти бажаною, але недоступною річчю хоча б на деякий час. А то і запропонувати натомість щось зі свого майна. Але при цьому ще невідомо, що захоплює більше – азарт все-таки випросити вподобану річ або сам процес обміну. Проблема стара як світ: ще у Марка Твена згадувалося, як хлопчаки міняли якийсь складаний ножик на дохлого пацюка і так далі. Суть явища в загальному не змінилася, і начебто це справа самих дітей, які черепки на які фантики вони обмінюють, якщо це для них має цінність. Але в тому-то і проблема, що в обміні часто беруть участь звичайні речі, які мають цінність грошову, і часом чималу… Зрозуміло, що вартість матеріальна і фактична в очах дитини – речі нерідко різні. Взагалі-то діти, як правило, при обміні думають не про наживу, а керуються своєю системою цінностей. Але тим не менш батькам, син яких поміняв, скажімо, дорогий годинник на перекладну картинку, від цього не легше… Зрозуміло, що повністю захистити дітей від такого обміну, в тому числі нерівноцінного матеріально, неможливо. Як бути?
– Все ж таки не купувати дитині по можливості дорогих речей, хоча б до того часу, поки вона не навчиться оцінювати їх реальну цінність. Купувати дитині тільки ті речі, які дійсно потрібні їй самій, які їй зручні, для неї функціональні і які вона сама собі навіть вибрала! (До речі, в прикладі про годинник хлопчик обміняв дорогу річ тільки тому, що годинник йому досить сильно натирав руку. І він просто порадів можливості його позбутися – скільки б він не коштував. А перестати його носити він не міг, тому що мама наполягала на тому, щоб “син вчився цінувати час”, але не поцікавилася тим, чи зручно синові носити годинник …)
– Повідомте дитині, що хоч у неї з’явилася її особиста власність, але в ту річ, яка стала твоєю, все-таки вкладено працю і твоїх батьків (поки ти сам не заробляєш грошей). І якщо ти вирішив щось поміняти, спробуй спочатку хоча б просто проконсультуватися щодо реальної ціни цієї речі. До речі, шановні батьки, і ви підіть іноді дитині назустріч: якщо вона хоче отримати взамін цінну для неї річ (яку до того ж не можна купити, якусь знахідку, наприклад) – подумайте, може, і варто дозволити обмін? А якщо призначене до обміну ваше майно дуже цінне в матеріальному плані – запропонуйте дитині щось інше для обміну в якості альтернативи.
– Також дайте зрозуміти дитині, що гарантуючи товаришеві обмін, вона теж не має права забезпечувати угоду тільки своїм словом; і якщо вона обіцяє, а батьки не погодяться, то їй доведеться брати своє слово назад. І щоб їй не уславитися брехуном, не варто давати слово там, де не все залежить від тебе (це стосується і багатьох інших ситуацій, не тільки обміну …)
– Визнайте при цьому за дитиною право повністю і беззастережно розпоряджатися речами, які вона знайшла (якщо це не настільки цінна втрата, що необхідно шукати господаря) або зробила сама. Цим добром вона може обмінюватися скільки завгодно, і сама вирішувати, на що саме.
– І останнє: не факт, що ваша дитина обміняє дорогу річ: вона може її і отримати. А потім вам не уникнути скандалу з батьками “власника” майна – хоч ви й не організували цей обмін. Тому, звичайно, не варто обшукувати портфель дитини (цього взагалі не варто робити ніколи, якщо не хочете назавжди втратити довіру нащадка), але якщо у сина або дочки з’явилася якась незнайома вам річ, поцікавтеся – звідки? І якщо ви провели з дитиною підготовку заздалегідь, розмова на цю тему гарантовано пройде не в тоні допиту, а в тоні зацікавленої бесіди …
А головне – розкажіть дитині, що навіть за найдорожчу річ складно купити дружбу – швидше таким чином він дасть оточуючим можливість тягнути з нього все більше і більше, що може перерости у відкритий рекет (зрозуміло, якщо цінну річ у вашої дитини не обмінюють, а вимагають, це вже історія інша. І тут слід втрутитися вже більш обачно!) Взагалі нерідко діти саме з допомогою роздачі дорогих речей намагаються завоювати визнання в класі, зацікавити інших дітей своєю персоною. Але зрозуміло, що таким чином надовго впливу не купити. І якщо ваша дитина намагається діяти в цьому напрямку – вам варто звернути увагу на її проблеми в колективі, на те місце, яке він там зайняв і на його самооцінку в принципі!