Перше що потрібно робити чи правильніше буде сказати “не потрібно робити”, так це те, що не треба лаятися самим. Батьки завжди є прикладом, і насамперед від них дитина переймає манеру говоріння. Тому намагайтеся не лаятися взагалі і в присутності дітей зокрема. Якщо все-таки дитина вимовила нецензурне слово, то не лайте її за це. Не варто карати дитину за те, що він так пізнає світ. Не варто акцентувати увагу на матюкливих словах, так ви ще більше підігрієте його інтерес до даної теми.
Ні в якому разі не показуйте дитині, що ви налякані почутим, особливо якщо матюк вимовлено дошкільником. У даному випадку дитині може сподобатися ваша реакція на сказане, і він захоче ще раз перевірити вас на міцність. Не смійтеся, коли почуєте від свого чада нецензурну лексику. Почувши ваш сміх, дитина може подумати, що вам сподобалося те, що він сказав, і буде це повторювати.
Як же все-таки реагувати на ненормативну лексику дитини? Вперше нецензурні слова з’являються в дитячому лексиконі у віці 4 років. Коли дитина вперше вжила матюк, можна зробити вигляд, що нічого не сталося. І якщо у вашому будинку не звучать матюки, то і в дитячій голові вони не затриматися надовго.
Вже до 6 років діти, як правило, розуміють, що таке лайливі слова і що вони не схвалюються дорослими. У цьому віці дитині варто дати можливість самому додуматися, що він вимовляє. Для цього, у відповідь на її лайку, можна зробити вигляд, що не розчули сказане нею і перепитати: «Вибач, що ти сказав?». Якщо ви впевнені, що дитина знає, що вимовлене ним слово – лайливе, то скажіть йому строго: «Багатьом людям неприємно чути такі слова» або «У нашому будинку такі слова не говорять».
Дитині старшого віку вже можна пояснити, що означають нецензурні слова, щоб вона зрозуміла, наскільки вони абсурдні.