1930
Як визначити, чи вихована ви людина? Чи це поняття передбачає просто знання певних правил етикету, чи щось більше? Чому навіть тонкий знавець, як тримати виделку бо ножа, може справляти неприємне враження у товаристві? Як виховати справжню людину? Як виховати порядну людину в жорстокому світі? Спробуймо трохи поміркувати над цим.
Настрій кожного з нас залежить від поведінки людей, з котрими стикаємося. Кожна нормальна людина сприймає свого ближнього і його ставлення набагато тонше, точніше й детальніше, ніж цьому ближньому здається.
Люб’язне ставлення до тих, хто вас оточує, не потребує жодних додаткових витрат, не порушує бюджету людини, не виснажує її надмірними фізичними зусиллями. Це у повному розумінні слова безкоштовний додаток до життя; до того ж пізніше, коли правило стає звичкою, його виконують уже автоматично і воно не втрачає при цьому свого благотворного впливу.
Навчившись добре поводитися із своїми ближніми, людина не тільки дає їм радість, а й сама від своєї поведінки має величезну втіху.
Отож корисно налаштовувати себе певним чином, а саме: усі люди, з якими я стикаюся вдома, на вулиці, на роботі, на відпочинку, — хороші люди, такі, на яких я сам хочу бути схожий. Заходячи у тролейбус, я опиняюся в товаристві хороших людей. Я радий бачити їх, і вони раді мені. Та обставина, що я не знаю їх на ім’я та прізвище, не позбавляє мене права і обов’язку ставитися до них із симпатією.
Якщо я чоловік у розквіті сил або юнак, достатньо зміцнілий фізично, на мене лягають додаткові обов’язки. Я добре знаю, що при правовій рівності наших громадян фізичної рівності немає. Є жінки — здебільшого вони трохи слабші за чоловіків, є літні люди обох статей, вони також слабші за мене, нарешті, є діти — об’єкт піклування і охорони. Той, хто поступився місцем у трамваї літній громадянці, виглядає далеко елегантнішим від того, хто недбало розсівся на своєму місці, і в думці не маючи поступитися ним.
Проте, якщо я слабка жінка, старий дідусь чи мала дитина, то мені слід пам’ятати, що, сідаючи на місце, яким мені поступилися, я користаюся з люб’язності і уваги хорошої людини і маю так само люб’язно їй подякувати.
Двоє людей хочуть одночасно увійти в двері, ширини яких вистачає тільки для одного. Якщо обоє вони однаково усвідомлюють своє право увійти в ці двері і обоє не здатні обмежити своє бажання, вони штовхаються і заважають однен одному. Дві секунди терпіння дозволили б їм увійти швидко і легко!
Якби всі люди, котрі мають невиразну підозру, що їхні права чомусь перевищують права інших людей, до кінця усвідомили б цю нав’язливу концепцію і заявили вголос: “Я як надлюдина наполягаю, щоб мене пускали скрізь поза чергою, щоб за обідом я перший обирав собі найкращий шматок, щоб усі мене вітали, а я не відповідав, бо мій комфорт — найголовніше завдання сучасності”, — то з ними можна було б посперечатися, пояснити їм їхню помилку, і, може, вони самі зробили б висновок, що переконливих підстав для якихось виняткових прав у них немає.
Така неусвідомлена, тваринна впевненість у тому, що мої інтереси важливіші за чужі, — першооснова всіх різновидів поганого виховання і хамства.
Нарешті, я маю право на всілякі смаки і уподобання, але з однією тільки умовою: коли не намагатимуся свої власні і смаки, дорогі і близькі мені, виголошувати єдино правильними і обов’язковими для всіх. Якщо я претендую на звання культурної людини, то повинен ставитися з повагою до чужих смаків.
Отже, якщо я хочу, щоб взаємини з людьми давали мені радість, я повинен багато в чому обмежувати свободу самовиявлення і дуже часто гамувати свої бажання.
Правильно вироблена поведінка не тільки становить великий внесок окремої людини в атмосферу, яка панує у суспільстві, але й цей внесок негайно починає давати самому вкладникові найбільший у світі прибуток — чудовий оптимістичний настрій.
Автор: Оксана
