Вичинка шкур у домашніх умовах

Автор: Іван

Технологія вичинки шкур

Щоб навчитися вичиняти шкури в домашніх умовах, доцільно спершу хоча б поверхово ознайомитися з технологічними процесами вичинки шкур у заводських цехах, а потім, дотримуючись заводських технологічних схем, узятися до роботи.

Заводська схема вичинки шкур із хутром така:

1. Відмочування законсервованих шкур.

2. Вичинка шкур.

3. Обробка шкур.

У домашніх умовах до цієї схеми додається такий процес, як консервація шкур, оскільки завод одержує законсервовану сировину, а вдома доводиться це робити самому.

Отож домашня схема вичинки шкур із хутром буде така:

1. Консервація шкур.

2. Відмочування законсервованих шкур.

3. Вичинка шкур.

4. Обробка шкур.

Коли шкури вичинятимуться на взуття, то після відмочування шкур необхідні ще два процеси:

1. Зоління шкур (видалення з них хутра).

2. Знезолення шкур (видалення з їхньої дерми решток золільних розчинів).

Починати дбати про якість шкур у домашніх умовах треба ще при вирощуванні тварин. Основу якості закладено в повноцінних кормах та гігієні утримання.

У живих тварин на шкурах буває до 27 вад. При зніманні шкур може додатися ще чотири (вихват, розріз, підріз, проріз). 13 вад може додатися через неправильну і невчасну консервацію шкур. Отож 44 вади загрожують високій якості шкур. Звичайно, на одній шкурі їх не буває стільки, але достатньо й лишаю або корости, щоб шкура стала непридатною до використання.

1. Консервація шкур

Мета: надати шкурам таких властивостей, завдяки яким вони збережуться до вичинки без змін і пошкоджень.

Тварин забивають пізно восени або взимку, коли вони добре вгодовані і коли закінчився процес линяння. Для вичинки шкур більше пасує літня пора, коли тепло і можна працювати в будь-яких приміщеннях. А тому шкури доводиться консервувати. Бувають для цього й інші причини. Скажімо, тварин забивають через певні проміжки часу. Не буде ж господар кожну шкуру вичиняти окремо.

Є чотири способи консервації шкур:

1—2. Безсольові: висушування шкур і заморожування.

3. Сухосолоний: шкури солять і сушать.

4. Мокросолоний: шкури солять і згортають у рулони.

Шкури, законсервовані першими трьома способами, не можна згинати, бо на місці згину утворюється тріщина. Якщо шкури треба транспортувати, то найкращий 4-й спосіб.

Для засолювання беруть 1 кг солі на 400 г сирої шкури. До кожної законсервованої шкури чіпляють бірку, на якій зазначають вагу шкури і кількість витраченої солі, а також дату консервації. Заморожені шкури не можна тримати на великому морозі. Їх слід також оберігати від гризунів, молі і задимлення. Час зберігання — 1—1,5 роки, але найкраще вичинити шкури якнайшвидше.

Шкури, зняті з тварин, консервують через 2 години.

Брудні шкури перед консервацією перуть у мильному розчині, видаляють з їхньої дерми жир, м’ясо. Якщо треба, знежирюють, змащуючи дерму червоною глиною, підсушують у затінку і вибивають палицею. За потреби повторюють це кілька разів. Знежирення є обов’язковим, бо в жирні задимлені шкури не проникає робочий розчин.

Усі шкури знімайте з тварин і консервуйте одним і тим самим способом. У жодному разі не беріть шкури для вичинки на стороні. Пам’ятайте: це небезпечно! Тварини хворіють на заразні хвороби, які передаються людям. Число і час початку та закінчення вичинки шкур записуйте в щоденник. Ці записи допоможуть вам виробити власний метод, а в разі невдачі виявити помилку і більше не повторювати.

При вичинці шкур застосовуйте дощову, снігову, річкову воду, посуд — тільки емальований.

Дотримуйтеся рекомендованих температур у приміщенні.

2. Квашення шкур

Як квасити шкури в домашніх умовах?

Мета: за допомогою молочної кислоти і солі зруйнувати міжклітинні зв’язки в дермі, зробити її м’якою та пластичною.

За день до приготування розчину для розконсервування шкур в іншому емальованому посуді готують розчин для квашення. Це роблять для того, щоб розчин (опара) встиг визріти до закінчення розконсервування.

У невизрілу опару шкури занурювати недоцільно!

Опару готують так. На 2 кг житнього борошна грубого помелу беруть 10 л гарячої води, 200—300 г солі і 5 г харчової соди. Коли розчин вихолоне до 30 градусів С, у нього вливають 60—80 г фабричних дріждріжджів найкраща температура 25—30 градусів С. Холод уповільнює їхню дію, а надмірне тепло зовсім ‘її припиняє. Без термометра тут не обійтися. Посуд для опари треба брати із запасом ємності, маючи на увазі, що вона збільшиться в 1,5 раза, та враховуючи загальну площу вичинюваних шкур.

Малі шкури можна вичиняти намащуванням і складати в стоси дермою до дерми. Стоси слід накрити вологою мішковиною. Квашення провадиться за температури 40—42 градуси С.

Опару із зануреними в неї шкурами періодично перемішуйте. Найзручнішими для вичинки шкур є емальовані ванни, дитячі і для дорослих.

Готовність шкури перевіряйте за щипком і за сушинкою. Із краєчка шкури біля паху вищипують волос. Якщо він легко відокремлюється, квашення закінчено. Або шкуру біля паху згинають і по згину проводять нігтем. Якщо на шкурі з’явиться біла смужка (сушинка), квашення закінчено.

Із перетриманої в квасильному розчині шкури лізтиме хутро. Недотримана шкура при висиханні буде цупкою (роговою).

Шкури, витягнуті з квасильного розчину, злегка відтискають і складають у стоси хутром догори під гніт на пролежку на 1 —2 доби. Це — сухе дозрівання. Після про-лежки їх промивають у чистій воді, сушать у затінку, а потім занурюють у нейтралізуючий розчин на 1 годину. Розчин готують так: на 1 л води (температура 25— ЗО градусів С) беруть 1—1,5 г харчової соди.

Після нейтралізації шкури промивають у чистій воді, сушать у затінку, жирують, розтягають, розминають, натирають крейдою і наждачним папером і використовують для власних потреб. Вони мають товарний вигляд. Але ці шкури не продублено, через те під впливом зовнішніх факторів вони згодом можуть утратити набуті при квашенні властивості. На їхній поверхні з’явиться нажор (сплив), в одному місці шкіра стане тонша, а в іншому — потовщає.

Щоб цього не сталося, після нейтралізації шкури треба продубити.

3. Обробка шкур

Мета: надати шкурам товарного вигляду і стійкості до вологи.

За потреби хутро фарбують аніліновими барвниками, призначеними для вовняних тканин. Розчин наносять щіткою на ворс. Фарбування проводять до жирування шкур.

Розіслані на дерев’яних щитах шкури сушать при кімнатній температурі. Коли вони ще трохи вологі, їх жирують. Для жирування шкур придатні всі креми, якими ми користуємося для пом’якшення своєї шкіри, а також і жир усіх диких та свійських тварин, птахів та риб.

Найпростіший рецепт:

1) свинячий жир – 0,5 кг;

2) господарське мило — 50 г;

3) нашатирний спирт — 10 мл;

4) кип’ячена вода — 0,5 л.

Компоненти змішати в посудині і струшувати, щоб утворилася емульсія, яку наносять щіткою на шкури. Прожировані шкури складають у стоси дермою до дерми на 4 год. на пролежку. Опісля натирають їх крейдою, наждачним папером, розтягають і розминають, а потім злегка задимлюють димом від згоряння деревини – вишні або сливи без кори. Температура диму має бути не вищою за 32 градуси С. У складі диму є креозот, фенол, формальдегід, оцтова кислота, які підвищують стійкість шкур до псування. Час задимлення — 2 год.

Примітка. Якщо виробляють шкури на хром, треба їх після розконсервування занурити в розчин вапна: 4 частини вапна і 3 частини води. Тримати доти, доки почне лізти волос. Зігнати волос і далі виробляти, як хутряні. Контроль однаковий.

На цьому процес вичинки шкур закінчується. Вичинка шкур наведеним способом не потребує жодних хімічних реактивів: і вони хоч і прискорюють процес, але тоді готова продукція буде значно гірша за якістю. Нині слід повернутися обличчям до природи і, засукавши рукава, взятися до праці. Іншого шляху від злиднів до добробуту немає.